Самуїл Маршак
Чому в місяця немає сукні
Заглянув півмісяць до кравця, не до небесного, а до земного.
Сшій мені, майстер, ошатне плаття. По небу у свято гулятиму я.
Зняв кравець із півмісяця мірку, запрошує його на примірку.
Але всього за чотирнадцять днів удвічі став місяць повнішим.
І в плечах і в грудях йому тісно, - так одужав місяць небесний.
Тільки не плаче з досади кравець: - Що за біс пожартував з мене!
Ваша світлість злегка поповніла чи від прання матерія села,
Я, по правді сказати, не зрозумію... Гаразд! Нову мірку зніму.
Ось проходять за добу добу. Не втрачає кравця ні хвилинки.
Ну, а місяць, гуляка нічний, став тим часом повним місяцем.
Приміряє він тісне плаття і, зітхаючи, бурмоче прокляття:
< - Гріховодник, шахрай, лиходій! Посоромився б добрих людей.
За останні три дні і три ночі сукня стала тіснішою і коротшою!
Нічого не відповів кравець. Де вже сперечатися кравцю з місяцем!
Зняв він мірку із замовника знову: - Буде до свята сукня готова!
Шви біля сукні кравець розпоров, груди розширив, надставив поділ.
>
Допрацювати залишилося трошки, а вже місяць стукає у віконце.
Та не місяць, а тоненький серп: У цей час він йшов на шкоду.
>Не місяць, а всього половинка: Тільки ріжки та кругла спинка.
Весь затрясся від гніву кравцем: - Ні, досить жартувати з мене!
>
Угодити вам я намагався здуру. Що ні день, ви міняли фігуру: То ви робилися круглим, як млинець, то худим, наче цей аршин. Шити вам сукню - порожнє заняття. Залишайтеся краще без сукні!
Булат Oкуджава
Старий піджак
Я багато років піджак ношу. Давно потерся і не новий він.
І я покликаю до себе кравця і перешити піджак прошу.
Я кажу йому жартома: "Перекрийте все інакше .
Верне мені нові удачі мистецтво крою та шиття".
Я пожартував. А він піджак серйозно так перешиває, а сам усе переживає: раптом що не так. Такий дивак.
Одна турбота наяву в його старанності мовчазному:
щоб я виглядав щасливим у тому піджаку. Поки живу.
Він представляє це так: тільки-но я піджак приміряю
знову в твою любов повірю... Як би не так. Такий дивак.
Агнія Барто
Сто одягу
Ліф на байці, три фуфайки,
На підкладці сукні.
Шарф на шиї, шаль велика,
Що за кульку котиться?
Сто одягнень, сто застібок.
Слова вимовити не може.
"Так мене загорнули, що я не знаю,
Тут я?"
Тетяна Степанюк< /strong>
Якось нещодавно під час прибирання
Попалися в якійсь коробочці мені
Мамині старенькі наперстки,
І знову згадалося раптом про війну.
З дому рідного - за годину лиху
Ми все покидали - війна нас гнала.
Старошечку "Зінгер"- машинку ручну Ти все-таки, мамо, з собою взяла. Ти цією машинкою у війну нас годувала І голих, і босих від дому вдалині: Сиділа і шила, сиділа і шила,
За хліб, за пшоно і за все, що несли.
Не раховані тонни, не міряні версти
>Тих ниток, вплетених тобою в труды...
Залишився як пам'ять мені мамин наперсток,
Де виразно видно голки сліди.
Здавалося б, дрібниця - діряве наперсток,
А в серці - незримий рубець від війни.